Не викидали будь-де: куди українці ховали зрізане волосся
Для наших предків волосся було не просто частиною тіла, а силою, що зберігає зв'язок із людиною. Тому його ніколи не викидали абикуди — існували цілі ритуали, як із ним попрощатися.
У різних куточках України зрізане волосся спалювали, закопували в землю, ховали в хаті або пускали за водою. Наприклад, на Київщині, Волині, Поліссі та Поділлі його кидали в річку, щоб воно попливло за течією. А от на Чернігівському Поліссі волосся закопували під деревом.
Часто його ховали просто в домі: затикали в піч, одвірок, сволок або під стріху. Робили це невипадково — вважалося, що волосся може використати чужа людина для чаклунства чи наврочення. Тому лишати його там, де воно могло потрапити до чужих рук, було небезпечно.
Існувало й інше повір'я: якщо птахи заберуть волосся для гнізда, у людини болітиме голова. Втім, єдиного правила не було навіть щодо вогню — десь волосся спалювали, а десь це вважалося неприпустимим. Усе залежало від місцевих традицій.
Окремим ритуалом було перше постриження дитини, яке зазвичай проводили близько року. Це була важлива подія, а перше волосся після обряду не викидали — його зберігали або ховали.
Сьогодні ми навіть не замислюємося, куди летить наше волосся після стрижки. А для предків це було питанням безпеки й поваги до власної сили.
