Керамічний тризуб і печі як музей: подружжя з-за кордону відроджує фабрику на Львівщині

У Бібрці на Львівщині подружжя Дмитро Тушинський і Таміла Мікуліч повертають до життя керамічну фабрику, яка стояла зачинена майже двадцять років. Дмитро народився в Казахстані й усе життя працював в офісі, Таміла — українка, яка понад десять років провела за кордоном: Азербайджан, Казахстан, Румунія. Обоє залишили корпоративну кар'єру, яку будували останні двадцять років, і переїхали в Україну.

Історію фабрики колишні власники опублікували в телеграм-каналі. Таміла побачила допис і довго вмовляла чоловіка приїхати подивитися. Восени 2024 року подружжя вперше зайшло на територію підприємства. «Нас вразило те, що колишній власник розповідав, що фабрика 7 років не функціонує, а ми зайшли і побачили окуляри на столі, які лежать, якісь інструкції, схеми прописані. Невипалені вироби, які стояли в пічці для випалу кераміки. Було відчуття, що справді працівники, які тут працювали, вийшли на обід і просто не повернулися», — згадує Таміла. За її словами, здалося, що потрібно зовсім трошки, аби сюди повернулося життя.

Кераміка для пари — давнє захоплення. На побачення вони ходили в керамічні студії, а в родині жартували, що колись розбагатіють і куплять собі керамічний заводик.

На фабриці залишилися п'ять старих печей. Усі в доброму та робочому стані, але споживають багато електроенергії, тож використовувати їх у виробництві недоцільно. Дмитро каже, що печі залишать як музейні експонати — вони частина історії підприємства. Першим виробом, зробленим тут, став керамічний тризуб. Ідея виникла десь за місяць до Дня Незалежності. «Ми гралися з формами, з тими елементами вдома. Вони не поміщалися в маленьку пічку, яка в нас є вдома для випалу кераміки. Але коли ми зібрали всі ті частинки докупи і було відчуття, що так має бути», — розповідає власниця.

Дмитро зізнається, що в роботі йому важливо добре відпочивати: «Коли ти втомлений, у тебе вже кінець тижня, ти думаєш: "Може, все це марно, може, не потрібно? Дуже багато роботи в майбутньому". А потім ти добре висипаєшся, приїжджаєш на фабрику й думаєш: "Тут я зроблю піч, а тут у мене буде така стіна". Коли багато працюєш, потрібно дуже добре відпочивати. То головний секрет».

Таміла каже, що її надихають історії українців, які продовжують працювати та розвивати власні справи попри складні обставини. «Ми жили зовсім інше життя. Ми ніколи не вирішували проблеми з підключенням електроенергії, збільшенням потужності, земельною ділянкою чи пошуком спеціалістів. Спочатку ти лякаєшся і думаєш: а чи правильне рішення ти прийняв, чи воно комусь буде потрібне, чи в нас вийде, чи не прилетить сюди ракета. Але потім дивишся на купу надихаючих історій по всій Україні. Це і спонукало мене до такого рішення. І зараз дуже допомагають історії інших українців, які продовжують працювати, можливо, навіть у складніших умовах і ситуаціях, ніж ми. Але якщо в тих людей виходить, то ми просто не маємо права опускати руки», — каже вона.