«Спішив жити»: історія 29-річного командира танкістів, який загинув на Донеччині

Михайло Саган народився 20 листопада 1995 року в селі Річиця на Рівненщині. Здобувши освіту економіста в університеті водного господарства, він встиг попрацювати менеджером з продажів, а згодом — водієм за кордоном. Утім, найбільше його захоплювали книги: чоловік зачитувався філософськими працями, тому й отримав позивний «Філософ». Любив спорт, фотографію та подорожі Україною.

Із початком повномасштабного вторгнення Михайло повернувся додому й пішов до війська. Спершу служив у 15-му окремому батальйоні командиром взводу матеріально-технічного забезпечення, але прагнув бути на передовій. У листопаді 2022-го перевівся до бригади «Рубіж», де очолив кулеметний взвод. Воював на Бахмутському напрямку, дістав поранення, переніс дві операції — лікарі встановили йому дві пластини в праву руку.

Після реабілітації пройшов курс тактичного пілотування дронів і продовжив службу на Лиманському та Куп'янському напрямках. А з листопада 2024 року став командиром танкового взводу.

Того фатального березневого дня українські захисники відбивали кілька хвиль атак і знищили або пошкодили 24 одиниці ворожої бронетехніки. Під час запеклого бою загорівся танк Михайла — він загинув разом із побратимом.

«Він був мені опорою, порадником... усім. Дуже любив читати, цікавився історією України. Здається, Михайло спішив жити, хотів більше всього побачити. Він дуже любив котиків і собачок — чотирьох собак вивіз з передової. Двоє з них тепер живуть у нас вдома», — згадує мама Олена.

Посмертно офіцера нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня та присвоїли звання капітана. Поховали захисника на центральному кладовищі в селищі Зарічне. У нього залишилися батьки та двоє молодших братів.