Штаб-сержант Віктор Бриткару: історія воїна, який загинув за Україну

Віктор Бриткару народився 15 липня 1993 року в селі Любашівка на Одещині. У школі найбільше любив математику, історію та географію, а у вільний час допомагав молодшій сестрі з уроками. Разом вони часто влаштовували рибальські змагання, а вдома хлопець доглядав за садом.

У 2015 році Віктор добровільно пішов на військову службу до Краматорського прикордонного загону та брав участь в АТО на сході України. Згодом, у грудні 2017-го, підписав контракт із 26-м прикордонним загоном, де одразу зарекомендував себе як військовослужбовець, що не уникає складних завдань. Після цього повернувся до цивільного життя, працював у сфері безпеки — встановлював системи відеоспостереження та пожежної сигналізації.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Віктор без вагань знову став на захист країни. Спочатку боронив південні рубежі в складі Одеського прикордонного загону, а потім приєднався до підрозділу «Фенікс», де освоїв професію оператора безпілотників. Він успішно виконував бойові завдання на Харківському напрямку та під Костянтинівкою на Донеччині.

Із січня 2025 року Віктор служив у Третьому прикордонному загоні, де входив до складу розвідувально-ударних безпілотних комплексів. У квітні його екіпаж знищив легковий автомобіль із боєкомплектом та вантажівку з продовольством, що прямували до ворожих позицій. Із червня по липень на Донеччині він особисто ліквідував п'ятьох окупантів, легкий тактичний автомобіль і мотоцикл.

9 липня 2025 року, під час чергування на спостережному посту «Мальборо» поблизу Довгої Балки, позицію Віктора атакував ворожий FPV-дрон. Поранення виявилися несумісними з життям. Поховали захисника в селі Вишневе на Одещині. Побратими згадують його як відповідального та надійного воїна, а сестра Анастасія — як доброзичливого й щирого брата, для якого сім'я була найбільшою цінністю. Наприкінці родині полеглого передали медаль «За військову службу».