Скандал навколо генпрокурора: втеча до Парижа і війна з НАБУ

Історія зі звільненням генерального прокурора Руслана Кравченка виявилася багатшою на повороти, ніж будь-який серіал. Спочатку він оголосив про відставку, потім ще тиждень керував Офісом генпрокурора з усіма повноваженнями, а 13 вересня сам собі підписав наказ про п'ятиденне відрядження до Франції й тієї ж ночі перетнув кордон через пункт пропуску Шегині.

Напередодні від'їзду Кравченко збирав офрек для журналістів і переконував, що йти нікуди не збирається — хіба що президент скаже. Президент сказав. А 14 вересня, вже перебуваючи за кордоном, Кравченко підписав підозру директору НАБУ Семену Кривоносу та близькій особі голови САП Олександра Клименка, назвавши антикорупційні органи «окремим центром політичної влади». Найгучнішою стала його фраза про те, що «до ухвалення цих рішень президент стримував мене в політичному плані».

НАБУ та САП відповіли, що жодної підозри офіційно не вручено, а заяви Кравченка — це публічні дії, а не процесуальні. Згодом заступник генпрокурора Максим Крим позначив підозру в реєстрі як анульовану та внесену помилково. Зеленський відреагував майже миттєво: «У цього генерального прокурора є лише один шлях: звільнення з посади». 15 вересня Верховна Рада відправила Кравченка у відставку. Представники ПАРЄ, до яких він нібито їхав, повідомили, що ні його, ні його представників на заході не чекали.

Коріння історії — у справі «Карфаген». 4 вересня НАБУ та САП прийшли з обшуками до Офісу генпрокурора через кришування шахрайських кол-центрів. За версією слідства, понад тисяча «білих» точок платили за силове прикриття близько 20 тисяч доларів на місяць кожна, а гроші розподіляли через так зване єдине вікно між представниками різних структур. Першим затримали чиновника ОГП Сергія Кропиву, який на плівках згадував якогось «шефа».

Два епізоди підозри Кривоносу стосуються 2009 та 2014 років. У першому йдеться про визнання батьківства заради амністії у справі про підкуп виборців, у другому — про земельну схему часів роботи в Обухівському управлінні юстиції. Строки давності за першим епізодом уже минули, а в другому не вказано, яку вигоду мав отримати сам Кривонос. Публічно пояснювати ці сторінки біографії він поки не поспішає, називаючи все політичною атакою.

Тепер увага прикута до того, кого президент призначить наступним генпрокурором. У парламенті вже зареєстровано законопроєкт №15343 про прозорий конкурс за участю міжнародних експертів. Питання лише в тому, чи справді буде обрано незалежного керівника — чи систему просто перезапустять із черговим «своїм» на чолі.