Електрокари в Україні: як бізнес із 400 машин пройшов шлях до ринку

Усе почалося з придбання Nissan Leaf і однієї з перших Tesla для автопрокату. Бізнес-модель складалася з трьох частин: імпорт електрокарів із США, лізинг і власна зарядна інфраструктура. Перші станції з'явилися в Києві та Одесі, де тоді було найбільше електромобілів, а до 2015–2016 років у цих містах працювало близько 30 переважно повільних зарядок потужністю до 22 кВт.

Майже до кінця 2016-го заряджання було безкоштовним — компанія не мала застосунку та білінгової системи, тож не могла обліковувати споживання. Запозичити готову модель за кордоном не вдалося: європейські оператори працювали завдяки дотаціям, яких в Україні не було. Частину витрат на електроенергію (близько 30 тис. грн щомісяця) брали на себе ресторани та готелі, для яких зарядка була супутнім сервісом.

Коли нарешті запровадили оплату, ринок відреагував несподівано: кількість заряджань упала в 38 разів. Водії не були прив'язані до конкретної мережі й переходили на безкоштовні локації. Це показало головне: безкоштовне користування не означає готовності платити, тому ціну варто тестувати до великих вкладень. Стійкіша економіка почала формуватися лише у 2019–2021 роках, коли електрокарів стало достатньо, а додаткове завантаження дали таксі.

Ринок зростав завдяки дешевим уживаним електромобілям, нульовому миту та відсутності ПДВ. Новий Nissan Leaf коштував близько $34 тис., а після дотацій і кількох років лізингу — $12–13 тис. Поїздка на 100 км обходилася менш як у $2, а запас ходу нових моделей зріс із 150 км улітку до понад 300 км.

За оцінкою Благовісного, 70% успіху станції — це локація. На трасі потрібен хаб із кількома конекторами, кафе та туалетом, у місті — транспортний потік і час стоянки. Другий фактор — вартість підключення, яка може зруйнувати економіку навіть перспективної точки. Життєвий цикл станції — 8–10 років, а три найбільші оператори контролюють понад 80% ринку.

Наступний крок — системи накопичення електроенергії, які дають змогу керувати часом використання та навантаженням. Головні уроки: перевіряти платоспроможний попит, рахувати витрати на приєднання до обладнання, не вірити в універсальну окупність за 3–4 роки та масштабуватися лише після успішного пілота. Повного переходу України на електромобілі Благовісний не прогнозує — імовірнішою є змішана модель із різними типами двигунів.