Чорне море: гра Туреччини проти війни чи за власні інтереси?

Туреччина почала створювати бюрократичні перешкоди для суден, що прямують до Новоросійська та Одеси. Формально про блокаду не йдеться, але сама тяганина з оформленням уже стала вагомим важелем тиску на обидві сторони.

За даними 2024 року, Росія та Україна забезпечували 98,4% імпорту пшениці до Туреччини — 4,72 млн тонн з РФ і 0,79 млн тонн з України. Також Анкара активно закуповує сиру соняшникову олію: 525 тис. тонн з України та 797 тис. тонн з Росії. Цю сировину турецькі підприємства переробляють і частково реекспортують. Тож обмеження вдарять і по самій Туреччині, але політичний розрахунок, схоже, переважає економічні втрати.

Аналітики вважають, що головна мета Анкари — не мир, а розблокування морських шляхів і припинення ескалації саме на морі. Туреччина зацікавлена у послабленні Росії, а тривала війна їй вигідна. Крім того, Анкара кілька років домагається, щоб Верховна Рада ухвалила закон про Крим як національну автономію кримських татар.

Окрема інтрига — чи діє Туреччина сама, чи вже створює пул посередників. Від того, хто приєднається до неї, залежатиме успіх. Якщо блокада Новоросійська стане довготривалою, Росію чекає логістичний колапс і деградація економіки цілого макрорегіону. Путін, ймовірно, тягнутиме з рішенням, але кілька тижнів на роздуми в нього точно є.

Теоретично розблокування моря може стати кроком до ширших переговорів, але без вагомого зовнішнього впливу питання миру не вирішити. Самі США, як показує практика, цю задачу не потягнуть.