Бути українцем — це вибір, а не місце народження
На п'ятому році повномасштабної війни навколо українців досі існують стереотипи. Авторка тексту розповідає, чому бути українцем — це свідомий вибір, а не бонус від народження.
Стереотипи про українців не зникають навіть зараз: мовляв, розмовляти рідною мовою легко, мати родичів в УПА — привілей, а всі, хто говорить українською, обов'язково зі Львова. Авторка, киянка, яка колись сміялася з української мови в школі, стверджує: бути українцем в Україні завжди було нелегко.
«Бути українцем в Україні завжди було вибором і позицією, а не просто "бонусом" з народження», — наголошує вона. Доводилося бути готовим до захисту мови, тиску, висміювання своєї «інакшості». Сьогодні ця готовність має ще й воєнний вимір.
Авторка зізнається: у 2014 році вона свідомо перейшла на українську на 90%, а у 2022-му — на всі 100%. Її вибір не був зумовлений походженням: з одного боку родичі на заході України, з іншого — у Білорусі та на Донеччині. Довелося переглянути оточення, яке насміхалося: «ну все, поприкалувалася і давай уже нормально говоріть». Змінилося коло спілкування, цінності.
Авторка закликає не ділити суспільство на «справжніх» і «несправжніх» українців за місцем народження чи знанням історії. Нагадує, що навіть Тарас Шевченко не був родом із Західної України, але став національним ідолом. Головне — щире бажання бути свідомою частиною країни та підтримувати тих, хто лише розвиває свою українську ідентичність. Публічно дорікати таким людям — «максимальний крінж».
