К КраїнаНовини України щогодини

Як в Україні будували бізнес на зарядках, коли електрокарів було лише 400

·914 слівредакція
Економіка

Стефан Благовісний, співвласник мережі зарядних станцій, розповів, чому перші два роки заряджання було безкоштовним, як після введення тарифів попит упав у 38 разів і що визначає успіх зарядної інфраструктури сьогодні.

Ідея зарядної інфраструктури в Україні виникла 2014 року, коли для автопрокату придбали Nissan Leaf та одну з перших Tesla. Бізнес-модель складалася з трьох напрямів: імпорт електромобілів зі США, лізинг і власні зарядні станції. Перші точки з'явилися в Києві та Одесі, де тоді було найбільше електрокарів, згодом — у Харкові та Львові. До 2015–2016 років у двох містах працювало близько 30 станцій, переважно повільних, потужністю до 22 кВт.

Майже до кінця 2016 року заряджання було безкоштовним: компанія ще не мала застосунку та білінгової системи, тож не могла обліковувати споживання. Готові європейські рішення не підходили, бо там оператори спиралися на дотації та пільги. В Україні частину витрат брали на себе ресторани й готелі, які оплачували електроенергію як супутній сервіс. Щомісяця лише на електрику йшло близько 30 тисяч гривень.

Коли нарешті запровадили оплату, виявилося, що безкоштовне користування не означає готовності платити: кількість заряджань упала у 38 разів. Клієнти просто переходили на інші, безкоштовні або зручніші локації. Стійкіша економіка почала формуватися лише у 2019–2021 роках, коли електрокарів стало достатньо, а додаткове завантаження давали служби таксі. У 2019 році імпорт і лізинг продали, зосередившись на зарядках.

Ринок підтримали нульове мито, відсутність ПДВ та низька вартість уживаних електромобілів за кордоном. Новий Nissan Leaf коштував близько $34 тисяч, після дотації — $27 тисяч, а через два-три роки лізингу — $12–13 тисяч. Для порівняння, бензиновий аналог коштував близько $20 тисяч. Проїзд 100 км на електриці обходився менш ніж у $2, а обслуговування було простішим.

За словами Благовісного, приблизно 70% успіху станції визначає локація. На трасі потрібен хаб із кількома конекторами, туалетом і кафе, у місті — транспортний потік і час стоянки. Не менш важлива вартість приєднання до мережі: навіть перспективна точка може стати збитковою, якщо підключення надто дороге. Життєвий цикл станції — 8–10 років, а три найбільші оператори контролюють понад 80% ринку.

Повного переходу України на електромобілі підприємець не прогнозує — імовірніша змішана модель. Наступним напрямом він вважає системи накопичення електроенергії, які дають змогу керувати часом використання та навантаженням. Головний урок бізнесу: перевіряти платоспроможний попит до великих вкладень, рахувати витрати на підключення заздалегідь і не триматися за проєкт, якщо він не працює.

Читайте також