Як в Україні будували бізнес на зарядках, коли електрокарів було лише 400

Стефан Благовісний, співвласник мережі зарядних станцій, розповів, чому перші два роки заряджання було безкоштовним, як після введення тарифів попит упав у 38 разів і що визначає успіх зарядної інфраструктури сьогодні.
Ідея зарядної інфраструктури в Україні виникла 2014 року, коли для автопрокату придбали Nissan Leaf та одну з перших Tesla. Бізнес-модель складалася з трьох напрямів: імпорт електромобілів зі США, лізинг і власні зарядні станції. Перші точки з'явилися в Києві та Одесі, де тоді було найбільше електрокарів, згодом — у Харкові та Львові. До 2015–2016 років у двох містах працювало близько 30 станцій, переважно повільних, потужністю до 22 кВт.
Майже до кінця 2016 року заряджання було безкоштовним: компанія ще не мала застосунку та білінгової системи, тож не могла обліковувати споживання. Готові європейські рішення не підходили, бо там оператори спиралися на дотації та пільги. В Україні частину витрат брали на себе ресторани й готелі, які оплачували електроенергію як супутній сервіс. Щомісяця лише на електрику йшло близько 30 тисяч гривень.
Коли нарешті запровадили оплату, виявилося, що безкоштовне користування не означає готовності платити: кількість заряджань упала у 38 разів. Клієнти просто переходили на інші, безкоштовні або зручніші локації. Стійкіша економіка почала формуватися лише у 2019–2021 роках, коли електрокарів стало достатньо, а додаткове завантаження давали служби таксі. У 2019 році імпорт і лізинг продали, зосередившись на зарядках.
Ринок підтримали нульове мито, відсутність ПДВ та низька вартість уживаних електромобілів за кордоном. Новий Nissan Leaf коштував близько $34 тисяч, після дотації — $27 тисяч, а через два-три роки лізингу — $12–13 тисяч. Для порівняння, бензиновий аналог коштував близько $20 тисяч. Проїзд 100 км на електриці обходився менш ніж у $2, а обслуговування було простішим.
За словами Благовісного, приблизно 70% успіху станції визначає локація. На трасі потрібен хаб із кількома конекторами, туалетом і кафе, у місті — транспортний потік і час стоянки. Не менш важлива вартість приєднання до мережі: навіть перспективна точка може стати збитковою, якщо підключення надто дороге. Життєвий цикл станції — 8–10 років, а три найбільші оператори контролюють понад 80% ринку.
Повного переходу України на електромобілі підприємець не прогнозує — імовірніша змішана модель. Наступним напрямом він вважає системи накопичення електроенергії, які дають змогу керувати часом використання та навантаженням. Головний урок бізнесу: перевіряти платоспроможний попит до великих вкладень, рахувати витрати на підключення заздалегідь і не триматися за проєкт, якщо він не працює.
Читайте також
Ще в розділі «Економіка»
- Ветерани-підприємці можуть отримати до мільйона на розвиток: стартував новий сезон «Траєкторії»
- Втрачена посилка за 40 тисяч: чому «Нова пошта» заплатила лише 500 гривень
- Росія за місяць втратила понад третину експорту зерна
- Пенсії під загрозою: через яку помилку можуть призупинити виплати
- Ветпаспорти нового зразка: що змінилося для власників тварин






