Армія очима журналіста: що змінює служба і чому мотивація — не вирок

2 серпня 2026, 05:30 ·1134 слівредакція

Довоєнний досвід і знайомства в Кабміні не рятують, коли опиняєшся в окопах. Журналіст, який став військовим, — про те, що армія ламає стереотипи й змушує переоцінити життя.

Здавалося б, робота в медіа дає повне право вважати себе обізнаним: знаєш половину уряду, розумієш тренди, відчуваєш настрої. Але все це розвіюється, щойно опиняєшся у Збройних силах. Виявляється, дві вищі освіти не варті вміння перебирати корч, а побратими з сіл і райцентрів нерідко корисніші за столичних інтелектуалів. Армія — це тест на справжню сутність, де соціальний статус і зв'язки не мають жодного значення.

Узагальнювати військових — як судити про ціле місто за кількома знайомими. Більшість прийшли на службу в дорослому віці, принісши весь свій життєвий багаж. Хтось прагне адреналіну, хтось — посади, а хтось просто хоче, щоб його залишили в спокої. Є ті, хто мститься за друзів, і ті, хто мріє про весілля. Між цими різними людьми доводиться маневрувати, розуміючи їхню психологію, бо знання статутів — лише половина справи.

Армійська система має свої дива. Помилку в кадровому рішенні виправити майже неможливо: звання, на відміну від посади, практично не можна втратити. Тому невдалого сержанта часто відправляють на підвищення — інакше від нього не позбутися. Бюрократія ж нагадує застарілий код, писаний ще за часів перфокарт. Його не можна скасувати, лише спробувати переписати, але поки що нікому це не вдалося. Статути, ухвалені парламентом, відстали від реалій війни на десятиліття, тож кожен ефективний командир змушений їх порушувати.

Найбільша цінність армії — не в надзвичайних людях, а в найзвичайніших. Тому дивно чують про те, що воювати мають лише мотивовані. Мотивація — не колір очей, вона мінлива. За чотири з половиною роки війни багато добровольців вигоріли, але боєздатність підрозділу залежить від домінуючої культури: професіонали можуть «перевиховати» невмотивованих, але не навпаки.

Найболючіша проблема — відсутність чітких термінів служби. Сьогодні можна з почестю вступити до армії, але не можна з почестю вийти: лише через інвалідність, фейкові довідки або СЗЧ. Це перетворює головний досвід життя на сценарій, де можна лише програти. Ті, хто пішов захищати країну, заслуговують на третій сценарій — повноцінне майбутнє, а не піврічні відстрочки. За останні роки я пізнав Україну краще, ніж за двадцять років у професії. Дуже хочеться, щоб фільми про цих людей не починалися з некрологів.