300 тисяч дукатів за Мазепу: чому султан відмовив Петру І

Для Петра І втеча Івана Мазепи стала особистою образою. Цар відчайдушно хотів дістати голову свого найзапеклішого ворога і не шкодував коштів — російський посол у Константинополі Петро Толстой отримав наказ купити видачу гетьмана за будь-яку ціну. Йшлося про 300 тисяч золотих дукатів — суму, на яку в тодішній Європі можна було найняти цілу армію або придбати невелике князівство.

Московський двір розраховував на тотальну корумпованість османських чиновників, однак прорахувався. У справу втрутилися фундаментальні принципи ісламського права та імперської етики. За концепцією «аман» та традицією надання притулку, кожен, хто отримав захист султана, ставав його священним гостем. Видати таку людину ворогові означало для Ахмеда III втратити «намус» — честь перед усім ісламським світом.

Але справа була не лише в релігійних нормах. На дипломатичній арені Константинополя Мазепа виявився цінним геополітичним активом. Французький посол Шарль де Ферріоль і шведський емісар Станіслав Понятовський переконували великого візира, що Росія — екзистенційна загроза, яка не зупиниться на українських землях. Найпотужнішим же союзником гетьмана став кримський хан Девлет II Ґерай, який особисто прибув до султана й доводив: видача Мазепи продемонструє слабкість Порти і стане запрошенням для російської експансії.

Коли Толстой, зрозумівши, що хабарі не діють, почав погрожувати війною, османи відповіли крижаним спокоєм. Ахмед III дав зрозуміти: імперія радше візьметься за мечі, ніж порушить закон гостинності.

Розв'язка настала у вересні 1709 року: виснажений 70-річний Мазепа помер у селі Варниця поблизу Бендер. Його смерть зробила вимоги про екстрадицію безглуздими, але дипломатична криза вже штовхала імперії до зіткнення, яке завершилося Прутським походом 1711 року і нищівною поразкою Петра І.