Журналісти проти президента: що стоїть за гучною заявою

Заява восьми журналістів провідних українських видань, які публічно звернулися до президента з вимогою відповісти на низку гострих питань, розколола медіаспільноту. Одні вважають цей крок назрілим і необхідним, інші — свідченням того, що частина медіа переходить від журналістики до політичного активізму.

Показово, що автори звернення не повідомили про свої наміри колег по Медіаруху — жодних обговорень у спільних чатах чи розсилках не було. Петицію ж адресовано не журналістам, а безпосередньо громадянам. Це посилює тенденцію протиставлення одних видань іншим, яка вже проявилася після нещодавнього оф-реку президента, коли деякі медіа почали писати, що туди запросили лише лояльних до влади журналістів.

Історичний контекст свідчить: подібні запитання-заяви звучали й раніше. Гія Гонгадзе ставив таке питання Леоніду Кучмі, Сергій Лещенко — Віктору Ющенку, Мустафа Найєм — Віктору Януковичу. Однак, як зазначають скептики, між мирним часом і воєнним є величезна різниця: під час війни ціна публічної комунікації зростає, а жорстка критика може бути використана ворогом та недружніми партнерами.

Головна проблема, на думку багатьох, — не в самих питаннях, а в комунікаційній політиці влади. Президент не проводив пресконференцій півтора року, ігнорує гострі теми, а деякі медіа не запрошує навіть на закриті зустрічі. Саме це, а не чиясь змова, породжує накопичення невдоволення.

Чи матиме ця заява наслідки — питання відкрите. Але очевидно одне: процес втрати довіри до президента вже запущено, і він небезпечний під час війни. Вихід для лідера лишається один — навчитися говорити з суспільством чесно, не перекладаючи відповідальність на оточення.