Віронька, Надіюся, Любове: як лагідно звати Віру, Надію та Любов

Віра, Надія та Любов — добре знайомі українцям жіночі імена. Проте не всі знають, скільки красивих і лагідних форм вони мають. Деякі з них сьогодні можна почути рідко, хоча вони зафіксовані в українських словниках.

У словнику-довіднику Лариси Скрипник та Ніни Дзятківської «Власні імена людей» для імені Віра зафіксовані такі розмовні та пестливі форми: Віронька, Вірочка, Віруня, Вірунька, Віруся, Віруська, Вірка, Вірця. Тож лагідно Віру можна називати Вірочкою, Віронькою, Вірунею або Вірусею.

У тому ж словнику для імені Надія наведено низку розмовних і пестливих форм: Надієнка, Надієчка, Надінька, Надійка, Надійська, Надійця, Надісечка, Надісенька, Надіюся, Надюшенька, Надя, Надька. Серед лагідних варіантів можна використовувати Надієчка, Надійка, Надісенька або Надіюся.

Особливо багато варіантів має ім’я Любов. Словник Скрипник—Дзятківської фіксує такі форми: Люба, Любонька, Любочка, Любина, Любинка, Любинонька, Любиночка, Любка, Любця, Любуня, Любуненька, Любунечка, Любуся, Любусенька, Любусечка. Тож звичне Люба — цілком українська форма. Для лагідного звертання також можна використовувати Любонька, Любочка, Любуня, Любуся.

Коли безпосередньо звертаємося до людини, в українській мові потрібно використовувати кличний відмінок. Тому правильно: Віро! Надіє! Любове! Особливо незвично для декого може звучати «Любове», проте саме така форма відповідає українському відмінюванню.