Війна технологій і доктрин: чому старі правила більше не працюють

Автор розмірковує про те, що ця війна — не лише про події, цифри й кількість жертв. За кожним цим стоять люди, які ще не усвідомлюють, що вже стали частиною історії. Перечитувати й вивчати її почнуть значно пізніше — років через 50, коли останні свідці підуть, а наступні покоління зможуть зробити висновки холодним розумом і не повторити помилок, які й призвели до цієї війни.

На думку автора, конфлікт розпочався через боягузтво тих, кого на той момент не вбивали: вони вирішили, що краще не чіпати звіра. Війна могла закінчитися з меншими втратами, але ті самі люди зробили вигляд, що це не їхні червоні лінії — аби лише уникнути ядерної війни. У результаті вона перетворилася на театр щоденного співчуття, а сама віддала себе в руки маркетологів і ділків, які через відсутність стратегій лише розпалюють вогонь швидкими заробітками, хизуючись технічним прогресом.

Прогрес, переконаний автор, сьогодні існує не для того, щоб наблизити закінчення війни, а для того, щоб її продовжувати. Для одних це впевненість, що їх це не стосується, для інших — спосіб існування та заробітку. У військовій справі є своя наука, яка будувалася на закономірностях незалежно від наповнення ТікТоку, і шкода, що розуміння цього стає доступним дедалі вужчому колу людей.

Закінчення Другої світової визначило місце і час початку наступної війни, а також форми, якими вона почнеться. Перше — повторення помилок політиками та їхніми виборцями, друге — справа науково-технічного прогресу, який цими помилками обов'язково скористається. Тому експансія і відтворення російської імперії почалися як війна, багато в чому схожа на великі конфлікти XX століття. До неї можна було готуватися — хоча б щоб уникнути її, хай і ненадовго.

Автор нагадує, що його думки про це восени 2023 року викликали політичні претензії в Україні та нерозуміння представників колишніх перших армій світу. Сьогодні в Україні політично й фінансово вигідно називати себе представником технологій, і ті, хто ще три роки тому висував претензії, тепер запевняють, що технології — єдине правильне рішення. Прогрес став доступний і нашим ворогам, як це було майже 100 років тому — від Вердена і Сомми до Роботиного і Бахмута.

Завмерши, фронт оживив уже не індустріальні, а технологічні жахи. Дивним залишається лише те, що використовувати ці закономірності все ще політично невигідно в нас і фінансово неможливо в колишніх перших арміях світу. Так колись було з кавалерією і червоними штанями солдат перед Першою світовою — вони мали допомогти проти магазинних гвинтівок, кулеметів і далекобійної артилерії. Нинішні ілюзії колективної безпеки, як і той солдат у червоних штанях, сприймаються майже як національний символ.

Сьогоднішня технологія війни перетворює всю країну на велике згарище, що не шкодує нікого — ні того, хто в окопі, ні того, хто в мирному супермаркеті. Процес бомбардування став іншим, ефективнішим і надто жорстоким. Це вже не війна дронів, переконаний автор: хтось сильно помиляється, думаючи про дрони — вони трансформувалися в більш відомі види озброєння, знизивши вартість, підвищивши доступність та ефективність.

Правильно вважати, що у 2026 році йде війна технологій і не лише їх — це також війна стратегій і доктрин, що змінюються під тиском прогресу. Велика помилка — зациклюватися на окремих технологіях і їхньому піарі лише як на зброї, яка доповнює радянську стратегію. Визнаючи технології новою зброєю, треба згадувати закономірності розвитку військового мистецтва і формувати нові форми та способи застосування, і лише потім проводити організаційні зміни в структурі Збройних Сил. Саме тут знаходиться мобілізація як частина нової стратегії.

Усе це неминуче приводить до появи слова «доктрина». Саме вона є основою системного впливу на противника і формує стратегію бачення майбутньої перемоги. У кого ми цей системний вплив бачимо — питання залишається політкоректно відкритим, проте оцінити це в Україні через масштаби ударів і тривалість повітряних тривог досить очевидно.

Старі правила вже не діють — це щодня демонструє російсько-українська війна і продемонструють будь-які нові великі конфлікти на тлі переформатування старого світового порядку. Сучасна війна вимагає нових доктрин, а споглядання на швидкий прогрес і неможливість їх створити настільки недалекоглядне, що навряд чи дасть змогу позбутися все тих же червоних штанів і побачити майбутнє.

Україна вже відчуває на собі системний тиск — результат впровадження не лише технологій, а й нового доктринального підходу до їхнього застосування, включаючи виробництво і дослідження як частину стратегії. Саме це дає право Росії через відомих посередників висувати нам ультиматуми і може призвести до цілої низки криз. Війна на виснаження — це не тільки битви, а й суспільні злами, і головне — хто перший їх спричинить.

Автор закликає шукати ресурсні й технологічні альянси, здатні забезпечити виробництво, яке має бути доктринально включене в стратегію перемоги. Україна та Росія перетворилися на полігони в реальному часі, тож аналіз нової логіки війни має допомогти не лише формувати нові доктрини, тактики і стратегії, а й дати бачення того, як зберігати мир і спокій людей, поки за це платимо своєю кров'ю ми, українці.