«Вірьовка» чи «мотузка»: як не заплутатися у словах і прізвищах

Слово «вірьовка» в українській мові таки є, але словники позначають його як розмовне. До того ж у походженні зазначають, що воно, ймовірно, прийшло з російської — від «веревка». Через тривалий вплив російської мови його можна зустріти в літературі: «Щось теліпається на шиї у коня! Коли ж дивиться – вірьовка» — писав Григорій Квітка-Основ'яненко.

Свого часу «вірьовка» була навіть терміном у спортивному туризмі, альпінізмі та скелелазінні. У правилах змагань і технічних регламентах це слово і «мотузка» вживали як рівнозначні. Та мовознавці наполягають: літературна норма — саме «мотузка». Воно має праслов'янське коріння: «мотуз» утворилося з дієслів motati («мотати») і vęzati («в'язати»).

Якщо ж ідеться про щось інше за довжиною, товщиною чи плетінням, у пригоді стануть «шнур» або «шнурок», «шворка», «канат», «мотуззя», «повороззя», «очкур».

А тепер про пастку, у яку легко втрапити. «Вірьовкою» дехто помилково називає прізвище відомого композитора. Насправді йдеться про Національний заслужений академічний український народний хор України імені Григорія Верьовки — через «е», бо таке прізвище хорового диригента й фольклориста.

Тож мотузка — те, чим щось зв'язують, а Верьовка — прізвище. Одна літера рятує від кумедної плутанини, тож «хор імені Вірьовки» — точно не наш варіант.