У Калинівці на Вінниччині запрацював «Ветеранський простір»: більярд, петанк і розмови «рівний рівному»

В одному приміщенні з просторим облаштували й ветеранський хаб — для родин загиблих і зниклих безвісти, молоді та дітей. Тут також працюють молодіжна рада та художня студія, а для сімей, які чекають звістки про рідних, є окрема кімната.

Потреба в такому місці для громади справді велика. Начальниця міського управління соціального захисту та охорони здоров'я Оксана Якименко наводить цифри: на обліку перебувають 108 демобілізованих ветеранів і 121 особа з інвалідністю. У громаді 254 загиблих, а ще 175 людей вважаються зниклими безвісти — і це родини, які теж потребують підтримки.

«Це приміщення, де ми після акції можемо зібратися, обговорити всі наші проблеми в діалозі. Ми тут усі разом говоримо про наших найрідніших, які пішли, і ми їх шукаємо, чекаємо. Ми підтримуємо одне одного», — каже голова ГО «Серця надії» родин безвісти зниклих Аліна Самборська.

Сама будівля колись була частиною Будинку культури машинобудівного заводу. За словами Калинівського міського голови Василя Поліщука, вона фактично потребувала повного відновлення: «Воно вже руйнувалося. Дах обвалився, тут не було опалення, вікна були замуровані, дверей не було. Довелося переробляти практично все: і опалення, і електрику, і воду». На облаштування з бюджету громади витратили близько 1,7 мільйона гривень, роботи виконували господарським способом.

Нині у просторі до 20 постійних відвідувачів, триває набір фахівців і готують нові активності. Директор простору, ветеран Олег Плахотнюк наголошує: «Він не тільки для організації дозвілля, а й для супроводу ветеранів у їхніх життєвих ситуаціях». Основне завдання — реінтеграція та адаптація до цивільного життя.

Серед тих, хто приходить сюди майже щодня, — ветеран Денис Бур'янов. Після поранення на Запорізькому напрямку він два з половиною роки лікувався й відновлювався. Родом з Одещини, але після реабілітації вирішив залишитися в Калинівці, де сам виховує восьмирічного сина. «Ми тут збираємося з хлопцями. Загалом спілкуємося, граємо, проводимо час. Час швидко пролітає», — розповідає він.

Ветерани Андрій Бланар та Андрій Тимошенко — обидва на протезах — кажуть, що тут зустрічають знайомих із різних бригад. «Тут класно. Тут є кава, чай, можна поспілкуватися, пограти в більярд. Якщо взяти той самий спортзал, то туди не всі ветерани ходять. А тут — за принципом "рівний рівному"», — додає Бланар. Для Тимошенка, який прослужив 11 років, це ще й спосіб поступово повертатися до звичайного життя.