Ялтинський лікар, «Морські малюнки» й усмішки з Перекопу: як українські класики жили в Криму

Степан Руданський приїхав до Ялти 1861 року після Петербурзької медико-хірургічної академії — з хворими легенями й надією на теплий клімат. Тимчасова служба затягнулася на дванадцять років, аж до його смерті 1873-го. У Ялті він був міським і повітовим лікарем, завідував лікарнею, відповідав за карантин у порту. Грошей було менше, ніж посад: службові поїздки оплачував сам, а з бідних пацієнтів плати не брав. За цей час встиг створити медичну бібліотеку, домагався пожежної служби й метеостанції, віддав частину власної ділянки під міський фонтан. 1869 року його обрали почесним суддею Сімферопольсько-Ялтинської округи. У Криму він прожив третину свого життя — і помер у Ялті в тридцять дев'ять років.

Дніпрова Чайка, тоді ще Людмила Василевська, приїхала 1887 року з малою донькою та нянею до кримськотатарського села Алма-Тамак біля гирла Альми — нині це Піщане Бахчисарайського району. В автобіографії вона згадувала: «Гарно там було — вільно». За папером і пером засумувала швидко: придивлялася до моря під час купань, а вдома переповідала рідним побачене. Після бурі берег укрили загиблі медузи — з цього народилося «Морське серце». Так у Криму з'явилися перші дев'ять текстів циклу «Морські малюнки», серед них «Скеля», «Хвиля» і «Суперечка». Сама авторка називала їх «фантазіограмами».

У Лесі Українки кримська біографія має три великі періоди: 1890–1891, 1897–1898 і 1907–1908 роки. Загалом на півострові вона провела майже три роки. У липні 1890-го дев'ятнадцятирічна поетеса приїхала з матір'ю, Ольгою Косач, до Саків за рекомендацією лікарів. Після Саків і Євпаторії разом з Оленою Пчілкою побувала в Бахчисараї, де Ханський палац на той час уже занедбала імперська адміністрація. Побачене лягло в три сонети — «Бахчисарай», «Бахчисарайський дворець» і «Бахчисарайська гробниця». Мати й донька придивлялися до кримськотатарських вишивок: Леся замальовувала орнаменти й надіслала узори Михайлові Драгоманову до Софії, зауваживши в листі 1891 року, що мотиви «дуже хороші» й подібні до українських. Ялта в її прозі — не безтурботна листівка: поруч із морем там самотність, хвороба, дорогі помешкання й втомлива публіка. Про свій побут 1907 року вона писала Борисові Грінченку: «…коли не їм винограду, то пишу, – оце і все «поробляння» (правда, ще часом плаваю човном по морю)». Того ж періоду вона привезла до Севастополя хворого Климента Квітку, після одруження пара провела медовий місяць у Балаклаві, а далі оселилася в Ялті, де письменниця завершила «Кассандру».

Михайло Коцюбинський відкрив Крим навесні 1895 року, вже маючи за плечима роботу в Одеській філоксерній комісії. Комісія шукала виноградники, заражені філоксерою — попелицею, що нищила коріння лози; уражені насадження викорчовували й спалювали, тож філоксеристів місцеві власники часто зустрічали вороже. У Криму він жив і працював в Алушті, Алупці та Куру-Узені — теперішньому Сонячногірському. 1896 року лише за один місяць надіслав дружині Вірі дев'ятнадцять листів: море, букові ліси, шафран під ногами, докладні описи обідів — і соціальна нерівність. В одному з листів він розповів про літній театр у поміщицькому парку, де кримських татар «пускають постояти оддалік од „благородної публіки“». Коцюбинський заходив до кримськотатарських кав'ярень, спостерігав за побутом і занотовував побачене, уклав навіть невеликий кримськотатарсько-український словник. З цих матеріалів пізніше постали «В путах шайтана», «На камені» й «Під мінаретами».

Остап Вишня приїхав до Криму 1924 року, коли подорож на півострів уже ставала масовою. Наступного року в Харкові вийшли «Вишневі усмішки кримські» — понад двадцять коротких текстів про дорогу, міста, курорти, гори, море та людей. Маршрут в одній із усмішок прокладено вже в першому реченні: «Узяли ви, значить, Перекоп і жарите до Сімферополя». Найбільше автора цікавлять самі відпочивальники — їхнє бажання побачити весь Крим, усюди встигнути й витратити якнайменше. Частина жартів про кримських татар виростає з позиції приїжджого і сьогодні ріже слух — це варто проговорювати, не ховаючи книжку. Збірка була популярною й у другій половині 1920-х витримала кілька видань.

Перелік цим не вичерпується. Олександр Кониський 1896 року жив у Ялті та Алупці й працював над біографією Тараса Шевченка; 1900-го в ялтинській друкарні Вахтіна вийшов другий том його творів українською — щоправда, цензура дозволила друк лише за російським правописом. Олександр Олесь приїздив 1906 року, повертався 1908-го і залишив цикл «В Криму» та нарис «Алушта». До кримських маршрутів долучаються Микола Костомаров, Яків Щоголів і гастролі українських труп, у яких виступали Марко Кропивницький, Марія Заньковецька, Михайло Старицький і Микола Садовський. Літературні маршрути не замінюють історію корінного кримськотатарського народу, але засвідчують тривалий, буденний зв'язок української культури з півостровом. До Криму їхали працювати, лікуватися, провідувати рідних, збирати матеріали та просто жити.