«Словник війни» Сливинського зазвучав ґельською та шетландською

Це сталося в межах партнерства фестивалю Translatorium і шотландського Міжнародного поетичного фестивалю StAnza. Над текстами два місяці працювали шотландські поети: Крістофер Вайт переклав ґельською, а Розанна Вотт — шетландською.

«Словник війни» — це зібрання коротких «словникових статей». Кожне слово в ній отримало нове, воєнне значення. У StAnza кажуть про слова, «перевизначені війною», і мову, що «несе пам’ять і втрату». Обидві шотландські мови там називають такими, що «несуть власну історію витіснення, боротьби за видимість і збереження». Організатори наголошують: ідеться не лише про переклад, а про простір для діалогу між культурами і про те, як досвід війни передається різними мовами.

Сливинський написав для StAnza окреме есе — розповів, чому вибрав саме ці дві мови, і пояснив конкретні перекладацькі рішення. Суть книжки він формулює так: «Вона — про те, як війна розвалює звичний людський світ, але й про те, як словами ми намагаємося цей світ, попри все, втримати вкупі». За його словами, сьогодні «Словник війни» повністю переклали та видали 8-ма мовами.

Вибір ґельської та шетландської автор пояснює їхньою вразливістю: «Це — мови, якими, мені здається, особливо тонко звучать крихкість і вразливість, проминання і втрата, але також сила спротиву щодо втрати». Він проводить паралель з українською, яка ще 30–40 років тому теж була під загрозою зникнення, а схожий сценарій нині повторюється на окупованих росією територіях: «Там і далі триває мовна війна, війна з мовою. І саме мова є гаслом і символом, зброєю і розпізнавальним знаком “своїх”».

В есе Сливинський наводить два приклади того, як Розанна Вотт шукала рішення там, де запозичення з англійської не спрацювало б. У тексті «Свобода» герой каже, що свобода — «хендмейд», бо «лише сам собі її можеш зробити». Замість буквального шетландського відповідника до «handmade» Вотт узяла слово «haandmakkit» — воно походить від дієслова «mak», яке означає не просто «робити», а «плести», «в’язати». На Шетландських островах це слово традиційно пов’язане з в’язанням теплого одягу та рибальських сіток — речей, потрібних для виживання в суворому північному кліматі. Так метафора отримала новий шар: свободу не просто «роблять», її «сплітають» — як в’яжуть те, що тримає людину живою.

Другий приклад — з тексту «Прощання», де вимушені переселенці прощаються з людьми, яких заледве встигли пізнати, але обіймають як найрідніших. У фразі «ми майже не знаємо одне одного» Вотт використала шетландське слово «fremd» — «чужий». Воно звучить майже як свій антонім «frend» — «рідний», «свій». Завдяки цій співзвучності переклад передає те, чого прямо в тексті немає: на війні чужа людина може стати найріднішою.

Крістофер Вайт називає шетландську й ґельську «мовами під тиском». Сливинський наприкінці есе зазначає: «Нам усім, що були чи є різною мірою та в різний спосіб “під тиском”, потрібно чути й перекладати одні одних — щоб бути». Проєкт реалізували за підтримки British Council Scotland (Momentum Follow-Up Fund) у партнерстві з Creative Scotland.

«Словник війни» — проєкт Остапа Сливинського, в межах якого публікують розповіді українців про їхні досвіди війни. Співавтори — Анна Процук, Євген Клімакін, Оксана Курило, Дмитро Ткачук, Богдана Романцова, Олександр Моцар, Станіслав Туріна, Лариса Денисенко, Вікторія Черняхівська, Катерина Єгорушкіна, Аріна Лепетюх і Віолетта Терлига. Книжка виходить за кордоном: у Німеччині, Польщі, Японії (з передмовою Харукі Муракамі) та США, а також має словацьке, румунське, картвельське й корейське видання.