«Ціна грандіозна, безмежна»: рідні загиблих воїнів вшанували їх на Алеї Слави у Харкові

Лариса Болюх, мати загиблого воїна Дмитра, розповідає, що тепер День Незалежності для її родини — найголовніше свято. Її син воював із перших днів повномасштабного вторгнення у складі «Кракена», брав участь у боях на Північній Салтівці та під Слатиним, згодом служив у ЗСУ. Він загинув у 36 років на Харківщині, і вже три роки родина регулярно доглядає його могилу.

«Він був у розвідці, в корпусі Буданова. Тепер ми приїжджаємо вже три роки. 12 серпня було три роки, як він загинув. Це вже пішов четвертий рік. Ми його регулярно провідуємо, поливаємо квіточки, стежимо за чистотою його нового місця проживання», — каже жінка. За її словами, син дуже любив Харків і свою Холодну Гору, а вона з родиною вважає цей день його днем: «Ціна грандіозна, безмежна. І дуже хочеться вірити, що це того варте».

Ігор Калембет прийшов до могили сина Микити, який загинув у 2023 році в Серебрянському лісництві. До війни Микита працював у дитячій школі мистецтв, був режисером і тренером із шахів. Він пішов на фронт у 2022-му і загинув у 30 років від кулі снайпера. Батько зізнається: «Свята вже не відчуваються, всі свята я проводжу тут, будь-які. Чи мій День народження, чи День народження країни, чи будь-чий — я тут, я з сином».

Надія Олійник часто навідує могилу сина Руслана, який загинув 27 березня 2022 року у Вільхуватці на Харківщині. Він пішов добровольцем на другий день війни, а посмертно його нагородили орденом «За мужність» III ступеня. Жінка каже, що біль із часом лише зростає: «Болить з кожним днем більше від того, скільки додається могил. Скільки додається кварталів, скільки додається могил, прапорів, коли заходиш і полощуться прапори, дзвонять карабіни — це неймовірно важко».

Руслан Бондаренко прийшов до могили сина свого друга Валентина Чистіка, який загинув разом із побратимом чотири роки тому в Проходах. Обоє були фанатами футбольного клубу Lazio, а Валентин ще й займався кікбоксингом. Чоловік зізнається, що цвинтар розростається дуже швидко: «Як подивишся на це — це дуже страшно. Скільки наших дітей, побратимів… Дуже багато. Страшно дуже. Як тут не буваєш, а як приїдеш, подивишся — навколо стяги, кругом жовто-блакитні прапори… Висока ціна».