«Гібридна війна» чи політична: експерт пропонує інакше дивитися на атаки Росії в Європі

Вибухові дрони в аеропорту Німеччини, дезінформаційні кампанії у Франції та Каталонії, вибух на заводі боєприпасів в Італії, підпали оборонних підприємств і складів у Польщі та Болгарії, спроби втрутитися у вибори. Дослідник Французького інституту геополітики Жонатан Гіффар переконаний: це не окремі випадки, а ланки однієї кампанії, за якою стоїть насамперед російська розвідка. За його словами, за значною частиною цих операцій проглядається скоординована мережа впливу — зокрема відома дезінформаційна кампанія Doppelgänger.

Саме тому Гіффар пропонує відмовитися від терміна «гібридна війна», який побутує вже понад десять років, і говорити про «політичну війну». Це поняття не нове: ще 1948 року американський дипломат Джордж Кеннан, тоді очільник Бюро планування політики Держдепартаменту США, описав у службовій записці концепцію політичної війни. Йдеться про використання державою всіх доступних засобів для досягнення своїх цілей — окрім прямого збройного зіткнення. Це поєднання відкритих інструментів (дипломатичний тиск, офіційна підтримка політичних союзників) із прихованими операціями спецслужб: дезінформацією, таємним фінансуванням партій, втручанням у вибори та підривом довіри до державних інституцій. Так, за словами Гіффара, діяли і США, і СРСР протягом усієї холодної війни.

Перехід Росії до такої логіки дослідник датує початком 2010-х. Поштовхом стали масові протести 2011–2012 років на Болотній площі в Москві та майже одночасна «арабська весна». У Кремлі побачили, що Захід готовий підтримувати повалення авторитарних режимів, і сприйняли це як загрозу власній владі. Відтоді, за логікою Москви, послаблення західних демократій стало для неї питанням самозбереження.

Але найгостріша проблема, на думку Гіффара, не в браку інструментів у Європи, а в тому, як вона сприймає загрозу. Коли на кожен випадок реагують окремо — кібербезпека в одному місці, контррозвідка в іншому, дезінформація ще десь — уряди фактично залишають Росії комфортну «сіру зону». Рівень агресії навмисно тримають нижчим за поріг, за якого НАТО могло б формально задіяти статтю 5 про колективну оборону. Вихід, каже експерт, у політичному підході: визнати, що одна держава системно намагається змінити політичний устрій сусідніх країн, і будувати захист навколо базових інститутів — верховенства права, демократії, прав людини, — а не навколо окремих «фронтів».

Те, що такі тези звучать від французького геополітика, свідчить про зміну настроїв на Заході: там дедалі чіткіше усвідомлюють, що Росія воює не лише проти України, а й проти Європи загалом. У серпні президент Латвії Едгарс Рінкевичс заявив, що Москва вже веде гібридну війну в Європі — з диверсіями, атаками на критичну інфраструктуру та провокаціями. У вересні данська розвідка повідомила про вербування людей для диверсій проти оборонних компаній. А слабка реакція Заходу, попереджають експерти, може лише переконувати Кремль підвищувати ставки — аж до політичних вбивств.