Ормузька протока паралізована: як Іран душить світову нафтову торгівлю
П’ять місяців війни США та Ірану перетворили ключовий нафтовий маршрут на зону ризику. Формально протока відкрита, але судноплавство майже зупинилося, а ціни на нафту зростають.
28 лютого Вашингтон почав операцію, яку планував як короткий удар по ядерній програмі Ірану. Уже за кілька місяців головною метою стало відновлення судноплавства через Ормузьку протоку — проблеми, якої до війни просто не існувало.
17 червня сторони підписали меморандум із 14 пунктів, який мав відкрити протоку й дати 60 днів на остаточну угоду. Але вже 25 червня біля узбережжя Оману обстріляли контейнеровоз, а 8 липня Трамп оголосив меморандум недійсним. Після чергової серії бомбардувань 24 липня атаки знову призупинили — але рух через протоку впав на 70%.
Ірану не треба топити кожен танкер. Достатньо загрози: страховики піднімають тарифи, компанії обирають інші маршрути. Ті судна, що все ж ідуть через Ормуз, на 90% користуються маршрутом, визначеним Тегераном. США просувають альтернативний коридор уздовж Оману, але після кількох атак він майже порожній.
Другий фронт відкрився біля Баб-ель-Мандебської протоки. 20 липня хусити оголосили блокаду Саудівської Аравії й почали атакувати танкери та нафтову інфраструктуру. 26 липня через протоку пройшло лише 11 вантажних суден — мінімум за місяці. Обхід через Африку додає до 34 днів і понад $5 млн за рейс.
Американські удари — близько 20 тисяч — коштували $37,5 млрд, але не зламали Іран. Ракети «Хейбар Шекан» і дрони виснажують запаси перехоплювачів Patriot: їх лишилося близько тисячі. Стратегічні нафтові запаси США впали до рівня 1983 року.
Тепер Вашингтон має три шляхи: війна на виснаження, повномасштабна операція (яка потребувала б 100 тисяч військових лише для контролю узбережжя) або нова угода за посередництва Оману. Компроміс може дозволити Ірану контролювати північний коридор і брати плату за послуги безпеки. Але після п’яти місяців війни досягти одночасно капітуляції Тегерана й відкриття протоки майже неможливо.
