Олівець, а не «карандаш»: як правильно говорити українською

Олівець — це тоненька паличка графіту або сухої фарби в дерев'яній оправі, якою пишуть, креслять чи малюють. Слово прийшло до нас із польської: тамтешнє ołówek утворено від ołów, що означає «свинець», а українською — «олово». Раніше грифелі робили саме з олова, тому назва й закріпилася.

У розмовах часто вживають фразеологізм «взяти на олівець», і він має два значення. Перше — записати чи запам'ятати щось важливе. Друге — взяти когось під пильний контроль. Наприклад: «Цього працівника керівництво вже давно взяло на олівець через постійні запізнення».

Щоб мова була чистою, варто звернути увагу й на «супутні» слова. Замість «цвітний карандаш» кажімо «кольоровий олівець», замість «заточений карандаш» — «нагострений олівець», а дерев'яну оболонку правильніше називати дерев'яним корпусом.

Окремо згадаймо й кулькову ручку — багато хто досі каже «шарикова», хоча правильний варіант саме «кулькова». Це поширена мовна помилка, якої легко уникнути, якщо трохи уважніше ставитися до слів.