Дзвони, що ставали гарматами: як Кам'янець-Подільський виплавляв зброю

Секрет простий: і дзвін, і гармата — це бронза. У середньовіччі та ранньомодерний час ливарники працювали з обома виробами, тож у скрутну хвилину дзвін могли зняти з дзвіниці й переплавити на зброю. Кам'янець-Подільський був одним із осередків такої металообробки — тут трудилися людвисарі, майстри гарматного лиття.

Місто століттями жило як фортеця, тому гармати тут не лише зберігали, а й відливали на місці. Особливо активно виробництво розгорнулося після османського періоду. У 1672 році Кам'янець захопила Османська імперія, а коли турки у 1699-му залишали місто, то вивезли чималу частину арсеналу — за даними істориків, ішлося приблизно про 300 гармат. Польському гарнізону довелося озброювати фортецю заново, і саме це підштовхнуло до створення власної людвисарні на початку XVIII століття.

Археологи підтвердили її існування: знайшли сліди гарматних форм і робоче місце зброяра, датовані приблизно 1708–1734 роками. Майстерня, пов'язана з інженером та артилеристом Арчибальдом Гловером, у 1708–1736 роках виготовила 25 гармат. Одна з них, шестипушкова довжиною близько 2,3 метра, збереглася у Варшавському військово-історичному музеї. Пізніше виробництво відновили: у 1769–1772 роках відлили ще 61 гармату, а загалом за XVIII століття в місті могли зробити близько сотні. Кам'янецькі майстри навіть прикрашали зброю зображеннями знаків зодіаку — відомі гармати з Овном, Левом, Биком та Раком.

Окрема історія — про дзвони часів Першої світової. У 1915 році царська влада наказала зняти з кам'янецьких костелів три історичні дзвони, бо фронт наближався, а метал планували використати для військових потреб. Серед них був величезний дзвін Кафедрального собору святих Петра і Павла, відлитий ще 1641 року, вагою понад тонну, а також дзвін із Домініканського костелу XVIII століття. Та в печі вони не зникли: після війни опинилися в Польщі, а за Ризьким мирним договором 1921 року потрапили до переліку культурних цінностей, які мали передати польській стороні.

Звідки ж взялася історія про «всі дзвони»? Після захоплення Кам'янця османами у 1672 році частину християнських храмів перетворили на мечеті, з церков скидали хрести та дзвони. Один із літописних переказів каже, що турки дзвони скидали й розбивали, а частину забрав Петро Дорошенко. Тож у пізніших оповідях змішалися різні події: знищення дзвонів після османського захоплення, використання металу для оборони та пізніші вилучення під час воєн. Історія про переплавлені дзвони має реальне підґрунтя, але всі дзвони Кам'янця на гармати не пішли.