Евакуація поранених: чому український солдат у кіл-зоні приречений на повільну смерть?

Історія з відео, де офіцер на власному авто вивозить двох поранених бійців, сколихнула мережу. За цим вчинком — не лише відвага, а й системна проблема: сучасні наземні роботизовані комплекси (НРК), які зараз використовують для евакуації, для цього, по суті, не призначені. Це рішення від відчаю, коли нічого іншого не лишається.

Середня швидкість такого робота — 7-10 км/год. Евакуація перетворюється на багатогодинну операцію, під час якої побратими моляться, аби ворожий дрон не помітив повільну ціль. І навіть якщо НРК доїжджає, немає гарантій, що він повернеться: робота можуть розібрати FPV-дрони, підірвати на міні, а пораненого — вбити вже на зворотному шляху.

Експерти підрахували: держава виплачує родинам загиблих колосальні суми. Загибель двох членів екіпажу з чотирьох обходиться бюджету приблизно у $720 тисяч. При цьому вартість сучасного броньованого автомобіля, здатного реально захистити людей, — від $600 тисяч. Тобто інвестиція в техніку у 2-3 рази вигідніша, ніж потім платити за смерть.

Вітчизняні бронеавтомобілі на кшталт «Козака» чи «Варти» здатні витримати влучання дронів та вибухи. Але навіть найдешевше переобладнання звичайного позашляховика протиуламковими екранами коштує близько $50 тисяч — сума, недосяжна для бійців, які збирають гроші на транспорт власними силами. Тож екіпажі БПЛА їздять на волонтерських автівках «другої свіжості» без жодного захисту.

Ініціативи щодо закупівлі броньованих машин, які підтримав навіть колишній головком Сирський, загубилися в бюрократичних лабіринтах. Адже закупити техніку наперед процедурно важче, ніж потім виплачувати вдовам мільйони. Війна — це цинічна математика, і в ній є шанс: з цифрами на руках довести, що врятувати життя дешевше, ніж оплачувати смерть. Питання лише в тому, чи почують ці цифри там, де ухвалюють рішення.