«Краще жахливий кінець, ніж безкінечний жах»: чому ворог робить ставку на наше виснаження

Ворог не здатен досягти фізичного виснаження України — ані на фронті, ані в тилу. Тому його остання надія — довести нас до стану, коли значна частина людей скаже: «Давайте вже підпишемо що завгодно, аби воно припинилося». Розумом ми розуміємо: це буде не кінець, а новий початок. Але коли душа мовчить, розум уже не питають.

Автор не приховує неприємних речей. По-перше, від балістичних атак не існує абсолютного захисту: світ просто не виробляє стільки протиракет, скільки Росія виробляє ракет, і це математика, яку не обманеш. По-друге, не варто чекати, що держава подбає про нас, — вона не пристосована до цього. Тож кожен має скласти власний план порятунку, як на початку 2022 року.

Війна — це гра в карти зі смертю, і завжди можна трохи краще зіграти тими картами, що випали. У мережі є поради, які можуть врятувати життя вам і вашим близьким. Водночас подумайте, про кого ви можете подбати: коли ми допомагаємо тим, кому важче, нам самим стає легше.

Автор згадує історію УПА: спершу на заклики лідерів відгукнулася лише невелика когорта добровольців, а масово люди пішли до армії, коли зрозуміли — зі зброєю вижити надійніше. Тож якщо ви думали, що осторонь війни гарантує життя, то тепер це не так. Ставайте до лав Сил оборони чи волонтерських рухів — там потрібні руки й голови.

Бізнес та аналітичні центри мають спільно тиснути на уряд, аби той швидко вдався до антикризових заходів — інакше економіка може померти від шоку. Кожен може допомогти, купуючи українське: підтримати малих виробників, ветеранські бізнеси, незалежні медіа, книговидавців.

І головне — щодня вичищайте мозок від інформаційної трухи, не впадайте у відчай і не опускайте руки. Ворог не заслужив такого подарунка. Будьте частиною рішення, а не проблеми. Виживемо, вистоїмо, переможемо.