35 років незалежності: ціна свободи та сила єдності

Україна — древня нація, але молода держава. Майже три століття українці перебували в тіні російської імперії, а незалежність відновили лише після розпаду СРСР. Всупереч поширеній думці, що свободу отримали задарма, за неї довелося заплатити високу ціну — і цю ціну несли конкретні люди, зокрема ті, хто боровся проти тоталітарної системи і не дожив до свого тріумфу.

Авторка згадує, що в дитинстві не могла брати участі в Революції на граніті, а під час акцій «Україна без Кучми» ще навчалася в ліцеї. Проте вже з Помаранчевої революції вона долучалася до всіх масових виступів на захист свободи, бо без свободи неможлива незалежність.

Ці 35 років були добою безперервної боротьби. Нічого не давалося легко: ні введення гривні, ні тризуб, ні незалежні медіа, ні приватна власність на землю, ні створення Української православної церкви, ні вступ до СОТ чи угода про асоціацію з ЄС. Ціну цих кроків показують долі В'ячеслава Чорновола, Вадима Гетьмана, Георгія Гонгадзе, Аміни Акуєвої, Андрія Парубія, Вікторії Рощиної та багатьох інших.

Якщо раніше на цю непросту стежку свідомо ставали лише окремі люди, то після початку російської агресії захисників свободи побільшало в рази. Кожна нація має своє обличчя, і чесні люди зобов'язані його захищати. Нації, які втомлюються доводити свою ідентичність, зникають. Громадянин — це не просто людина з паспортом, а людина з відповідальністю, передусім за свою свободу.

Авторка пригадує, як студенткою юридичного факультету університету імені Шевченка замість пар пішла на Майдан під час Помаранчевої революції. Там уперше фізично відчула, що означає бути частиною більшого — це переживання гордості, любові та приналежності, яке наповнює силою. Через десять років, на Революції гідності, з'явилася візуалізація «я крапля в океані», щоб подолати страх і «вивчену безпорадність». Так, одна людина не змінить ситуацію, але разом люди — океан, і разом вони зможуть.

Війна розірвала лінію часу та забрала простір для пауз. Слова гімну «душу й тіло ми положим за нашу свободу» обросли конкретними іменами. На 35-му році незалежності авторка гостро відчуває, що її час оплачений — хтось загинув, щоб інші могли жити. Залишається лише жити й боротися так, щоб цей борг не зростав.